Орієнтальна мізоґінія російської класики

     Я обожнюю те, яким послідовним у своїй експлуатації Кавказу є Лєрмонтов! 

    З одного боку, він писав мізоґінні тексти, де описував сексуальну експлуатацію північнокавказьких жінок, як от "герой нашого часу" чи поема "уланша" (повний текст, обережно, детальний опис гуртового зґвалтування). 

    А з іншого боку, коли доходило до південного Кавказу, він експлуатував азербайджанський фольклор. Ну, знаєте, російська література стоїть не тільки на зажаханих та підкуплених українських митцях. Вона ще й складається з краденого в інших народів. Бо як здати квартиру, то це ч_рки, але коли красти народний епос, то це вже інше діло. Як ми бачимо, з точки зору російського імперіалізму азербайджанська література може існувати як привласнений фольклор для великоросів, а не як самодостатнє мистецтво для самих же азербайджанців, яке становить загрозу для існування імперії

     Проблема далеко не в тому, що автор брав фольклор чи описував сексуальне насилля. Це робили багато авторів, ті ж брати Ґрімм та Квітка-Основ'яненко відповідно. Проблема у системному ставленні до кавказьких народів, адже не лєрмонтов один так робив. У поемі-казці "Золотий півник" Пушкін змальовує Шамаханську царицю, яка дурить царя Дадона. Тобто гіперсексуалізована азербайджанка (Шамахи - справжнє місто в Азербайджані) збиває з пантелику московита. Чи не бачите ви в цьому типовий мізоґінний орієнталістський троп? Чи не виходить, що кавказька жінка в російській літературі може бути або як жертва сексуального насилля, або як сексуальна загроза для московита-чоловіка, в обох випадках вона не є суб'єктом подій твору, а об'єктом, стихією, яку московит-колонізатор має приборкати. 

    Дивно було б пропонувати кенсилити письменників, які давно померли. Мертві люди не здатні проаналізувати свої помилки, вибачитися та виправити ситуацію. Також дивно буде вивчати твори людей з 19 століття без належних коментарів і контексту, як це роблять в західних країнах, де література також має такі вади, як расизм і колоніалізм. Відповідно, треба зруйнувати образ Пушкіна і Лєрмонтова як ледь не святих російських письменників і подавати як упереджених чоловіків-колонізаторів, які писали і мізоґінні та шовіністські речі у тому числі.

Чеченська література: що читає та пише бунтівний кавказький народ?

     В останні часи з-поміж українців піднявся інтерес до чеченців та Ічкерії, що, безумовно, пов'язано з рішенням визнати Республіку Ічкерія окупованою та визнанням геноциду чеченського народу. Не дивно, що мене теж неабияк зацікавив Кавказ - то активність грузинського леґійону, то сутички на вірмено-азербайджанському кордоні, то протести в Дагестані, то це рішення ВР про Ічкерію. І про всі ці народи, їхні мови, культури, мистецтво, релігії, держави та історію можна дуже багато говорити, але цього разу говоритимемо не про абищо, а про чеченську літературу.

    У доісламський період основну частку чеченської літератури складала народна творчість. Вельми важливою його частиною є нартський епос - оповіді про пригоди богатирів, які є присутніми у багатьох народів північного Кавказу. Досі невідомо, від кого саме пішов цей епос, але є цілком нормальним, що в народів, які мешкають поряд, є свої адаптації одного сюжету в різних легендах та казках. Тож, звідки б не походив, цей епос є вагомою частиною фольклору чеченців.

    Після ісламізації надто цікаво не стало - так, з'явилася арабиця для чеченської мови, але більшу частину літератури становили саме релігійні писання, які мало цікаві далеким від ісламу людям. І все ж, своя родзинка в них була - тептари. Для чеченців, як і для кавказців у цілому, родина та пращури мають величезну цінність, тож вони вели отакі родові хроніки та називали їх тейптарами, що походить від слова "тейп" (або "тайп" чи "тайпа"), яке можна перекласти як рід, родина, клан чи плем'я.

    Сучасна чеченська література починає свою історію з буремних 20х і своїм батьком вважає Саїда Бадуєва. Він дебютував з повісті "голод" та у подальших творах піднімав тему релігійного фанатизму, феодалізму та патріархального ладу. Також варто відзначити й інших його сучасників: Ібрагім-бек Саракаєв, що написав перші книги про історію чеченського народу; перекладач Нурдін Музаєв; Арбі Мамакаєв, поет та драматург, який виступав проти депортації чеченців та інгушів; Халід Ошаєв, Ахмад Нажаєв, Магомет Мамакаєв та Шамсуддін Айсханов, фольклористи та дослідники чеченської мови. Більша частина з них зазнала репресій.

    Після депортації чеченців література перебуває у стані занепаду та отримує нове дихання тільки у 1957. Покоління письменників 60х-80х вже надає перевагу прозі, з'являються історичні романи, а у творах нерідко можна спостерігати рефлексії над травмою депортації. Видатними письменникам цієї ґенерації можна назвати Шиму Окуєва, Абузара Айдамірова, Магомета Сулаєва та Хазмата Саракаєв, сина Ібрагіма-бека Саракаєва.

    Здавалося, лихо вже позаду і можна нарешті зажити щасливим (наскільки щасливим могло бути життя у пізньому совіцькому союзі), однак невдовзі, по розпаду СССР, почалася кривава й тривала війна за незалежність, яка скінчилася поразкою та окупацією авторитарною росією. Серед наступного покоління варто звернути увагу на поетів, які були ще й урядовцями ЧРІ - Зелімхана Яндарбієва, Ільмана Юсупова й Апті Бісултанова. Першого було вбито окупаційним режимом ще у 2004 році в Катарі, а решта наразі знаходиться в еміґрації на заході Європи.

    Неспокійне XX століття змусило багатьох чеченців залишити свої домівки та рятуватися в інших країнах від московицького імперіалізму. Через це у діаспорі виникає цілий пласт закордонної чеченської літератури - наприклад, вже згаданий Зелімхан Яндарбієв публікував свої мемуари про першу чеченську війну у Львові. На превеликий жаль, якщо раніше окупаційна влада не давала свободи вільно видавати книги, то тепер до цього і так кепського положення додалася повномасштабна війна росії проти України, в яку чеченський народ не міг не бути втягнутим - замість того, аби займатися мистецтвом у своє задоволення, поневолені чеченці або наближають розпад імперії в іноземному леґійоні, або намагаються уникнути мобілізації до війська рф, або переживають за рідних та майбутнє свого народу.

    Закінчувати на такій сумній ноті не хочеться, бо надію не втрачено. Чеченська мова живе, чеченська ідентичність хоч і стигматизована, але не в занепаді, чеченський уряд існує, хоч і в екзилі, тож ще нічого безнадійно не втрачено. На чеченській версії "Радіо Свобода" можна одшукать вірші деяких письменників з авдіо. Мені страшенно подобається "Ненан мотт" Шайхі Арсанукаєва, яке можна прослухати та прочитати на цим посиланням.

    Я завжди закликаю активно взаємодіяти з мистецтвом, яке хотіли і зараз хочуть заборонити та знищити, бо поки є глядач, митець продовжує жити. І на цей раз виключення не робитиму: знайомтеся з мистецтвом та культурою народу, який поділяє з нами усі тягарі визвольної боротьби. Ворожі снаряди можуть вбити митця, чинного чи потенційного, але не можуть вбити те вікове надбання, що має чеченський народ.

02 листопада 2022

Note/замітка 05.01.2023

     Найгіршим у злочинах совєцького режиму є те, що захід приречений на те, аби систематично заплющувати на них очі. Слухати "білих і блакитнооких" українців, поляків, білорусів, естонців, латвійців чи литовців вони не будуть, бо це для них ми є лише білими і це автоматично робить нас привілейованими. А почути небілих вони не зможуть, бо небілі або сильно не настраждалися, мають проросійський уряд і не жаліються на совок, або є бездержавними, маловідомими та малочисельними народами. Тобто виходить, що східні європейці надто білі, аби бути жертвами, вірмени, таджики, киргизи, узбеки, азербайджанці, казахи і туркмени достатньо небілі, аби бути жертвами, але якщо вони і зазнали значної кривди, то підзабули за вказівкою лояльного до рфії та ностальгії за совком уряду про це. Ну а про калмиків, кримських татар, башкирів, інгерманландців, ерзян, мокшан, корьо сарам, марійців та інших вестоїди ніколи не чули - їх мало, в них нема держави та національної свідомости. 

    The worst thing about soviet imperial crimes is that the west is bound to be ignored about it. The won't listen to "blue eyed and blonde" Ukrainians, Poles, Belarusians, Estonians, Latvians or Lithuanians, because we're white therefore privileged. But also they won't be able to hear POC, 'cause some POC haven't suffer that much from systematic oppression, so they have russia-oriented government and nostalgia for the USSR, and other POC have suffered so much that now they're small-numbered, stateless and lesser known in the west. So, Eastern Europeans are "too white to be victims", yet Armenians, Tajiks, Kyrgyzs, Uzbeks, Azerbaijanis, Kazakhs, Turkmens, etc are "POC enough to be victims", but they either lived well enough to complain about ru/soviet imperialism or their memory about oppression they faced was erased by moscowphilic government. And of course nobody in the West ever heard about the Crimean Tatar, the Erzya, the Moksha, the Koryo Saram, the Mari, etc - they're staless and only few of them left alive after ethnocide/genocide they faced. 

Мова та національна безпека: чи є перетин і як його шукати?

 (есей з круглого столу «Актуальні питання функціонування і розвитку державної мови в Україні»)

Конституція України гарантує вільний розвиток та використання усіх можливих мов, якими розмовляють національні, етнічні та мовні спільноти України, це зазначено у статті 10. Більшість людей цілком собі погоджується, що ця стаття несе позитивні речі: мови корінних народів України мають мати достатньо простору для застосування, щоб на Вікіпедії не довелося редагувати список мертвих мов, а той факт, що ваш знайомий з навчання чи роботи вдома розмовляє іншою мовою, бо походить з мультикультурної чи діаспоральної родини, нікого і не хвилює у більшости випадків. І все ж, вище згадана стаття нерідко піддається критиці через згадку російської мови як тієї, якій гарантується захист розвитку і використання. Що ж не так саме з цією мовою і як наші внутрішні мовні сварки можуть нашкодити державі?

На Заході до недавнього часу Україна в очах переважної кількоти людей була terra incognita – про неї знали майже нічого, окрім, напевно, аварії на ЧАЕС. Чисто статистично такі люди є серед тих, хто ухвалює рішення про фінансову, мілітарну та гуманітарну допомогу Україні. Вони не знають, що в Україні розподіл на україномовні та російськомовні області є наслідком абсолютно випадкового поділу земель, де проживали українці, між московитською імперією в усіх її ітераціях, яка проводила заходи, націлені на лінґвоцид. Це цілком закономірно, адже і в Україні мало хто знає про мовні питання інших країн у подробицях. Тож наші західні партнери можуть не знати про наше питання, але знають, якою проблемою був франкомовний Квебек зі своїми сепаратистами для решти Канади. Чи про те, як франкомовний кантон Юра намагався радикально вирішити питання германізації, бо коли організація під назвою «Визвольний фронт Юри» вимагає незалежности, можна казати, що справи погані. Ну і куди ж без Бельгії, де в 2001 році через мовний бар’єр між працівниками залізниці з франкомовного та нідерландськомовного містечок сталася залізнична аварія, у наслідок якої загинуло 8 людей та підвищилася напруга у суспільстві, де мовне питання стабільно на порядку денному. Тож Україна в очах необізнаних людей може виглядати як потенційно нестабільний регіон, адже існування регіонів компактного проживання людей з вираженою окремішньою мовню ідентичністю створює напругу та нерідко призводить до конфліктів всередині країни. Адже саме цей фактор був спільним в усіх прикладах, на місці французької могла бути будь-яка інша мова, франкофобної змови нема. В наших партнерів цілком може виникнути думка, що потенційно нестабільні країни гроші та зброю краще не постачати – гроші підуть дарма, а зброя може бути використана не там, де мала б.

Нам би дуже хотілося, аби припущення про такий розвиток подій на наших теренах було хибним. Але ми ні від чого не застраховані. Люди з різних регіонів переміщуються Україною, переважно, зі Сходу на Захід. Також в зросійщених регіонах деякі люди вирішують перейти на українську. Нерідко в таких ситуаціях утворюються побутові конфлікти між принципово російськомовними, україномовним та дерусифікованими українцями. Сварки в житті чи в інтернеті можуть стати чудовим ґрунтом для російських ІПСО – буду чесною, маю підозри, що це вже відбується, бо якось надто багато історій про жахливу поведінку україномовних та російськомовних українців і щось підозріло швидко вони розлітаються просторами інтернету. Тож вже зараз з мовним питанням треба працювати, аби Україна не повторила долю Канади, Швейцарії та Бельгії.

Мовні потреби україномовних громадян України є реальними. Зростати у культурі, де усе круте, модне та цікаве розмовляє виключно російською – від популярних співаків до ляльок, від героїв серіалів до інструкцій з використання прасок, дуже важко. А перейти на «некруту» мову ще складніше через пасивно-агресивний тиск з боку суспільства та поп-культури. Але також хибно стверджувати, що зросійщені громадяни не мають травматичного досвіду – російській мові їх навчили батьки, які були свідками того, як ГУЛАГи та Голодомор руйнували їхні родини. В підсумку, процес українізації та дерусифікації має бути діалогом, а не бродінням по граблях із закритими очима, яке неминуче призводить до того, що учасникам боляче в результаті.

Єврейські прапори

 Єврейські субетноси, як виявилося, мають свої прапори! Іноді про них не знають самі євреї, але тим не менш, ці прапори існують. 

1. Прапор ашкеназі. Найбільш впізнаваний та визнаний, оскільки ашкеназі вплетені в європейську культуру, а сам прапор було використано в дуолінґо для позначення їдишу. 

2. Бухарські євреї. Ця група мешкає в Центральній Азії та пов'язана з таджиками, оскільки їхньою мовою є юдео-таджицька, тому за основу було взято кольори таджицького стягу. 

3. Сефарди, євреї середземноморського узбережжя. Кольори взято з іспанського стягу, ймовірно, через те, що в Іспанію свого часу євреї зазнали найсерйозніших утисків. 

4. Бней Менаше, тибетські євреї, мешкають переважно в Індії. Про походження стягу ніц не знаходила. 

5. Ладино (мова іспанських євреїв), він же альтернативний сефардський прапор. Ті ж іспанські кольори, але з хамсою.

6. Караїми, корінний тюркомовний народ Криму, який сповідує караїмський юдаїзм - він має низки відмінностей, наприклад, визнає Ісуса як пророка та вважає Старий Завіт самодостанім текстом, який не потребує жодних доповнень.

7. Кримчаки, ще один корінний  народ Криму, який сповідує юдаїзм. Їхня мова іноді класифікується як діалект кримськотатарської.

Бонус! Прапор з хамсою, який символізує двонаціональне однодержавне вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту.

Коментар до інтерв'ю Міріам Найєм у Емми Антонюк (архів 11.01.2023)

    Нещодавно вийшло інтерв'ю Міріам Найєм в Емми Антонюк. Воно дуже цікаве, пані Найєм є дуже розумною людиною, тож раджу подивитися повністю. Дивитися було цікаво, але в мене все одно є кілька думок щодо цього. 

1) Хіджаби. Емма Антонюк, наскільки мені відомо, ніколи не була дуже релігійною, особливо мусульманкою. Тож, як мені здається, не їй розмишляти, чи є хіджаб (сам по собі) вибором. Перш ніж жаліти бідних мусульманочок, треба спочатку побувати в їхній шкурі. Чи хоча б сприймати їх як самостійних свідомих людей. 

2) Маріам Найєм явно переоцінює шкоду від наших срачів. Срачі є усюди. Американці сваряться щодо абортів і расизму, турки сваряться щодо традиційних цінностей та кемалізму, поляки сваряться щодо Дуди, біженців та абортів, латвійці сваряться щодо росіян та продуктів їхньої діяльности, молдовани сваряться щодо пані Санду та електропостачання, білоруси сваряться щодо лукашенка, опозиції й ВКЛ, срачів нема тіки в Туркменістані та Північній Кореї, бо там взагалі срака зі свободою слова. Срачі - ознака живого суспільства. 

3) Щодо титульної нації. Я цілком за те, аби Україна була мультикультурною та навіть мультинаціональною. В нас багато різних груп і багато різних людей. Якщо люди мають однакові базові права, то групи людей не можуть мати однакові культурні права в силу того, що вони всі різні і мають різні потреби. У нас є корінні народи, у нас є діаспори - трудові мігранти, біженці від бойових дій та стихійних лих, нащадки депортантів, креольські культури та роми/цигани, яких важко віднести до чогось з цього. У них різні ситуації, різна чисельність та різні потреби. Тому не можна ставитися до пуштунів/афганців та кримських татар (груп, а не особистостей) однаково, бо тоді чиїсь потреби будуть незадоволеними. Але в першу чергу треба прийняти той факт, що даремно боротися з ксенофобією, поки самі українці відчувають, що їхні мова та культура під загрозою. Спочатку треба подолати цю проблему, а потім вже працювати над іншими. До того ж, не варто робити з представників інших народів українців. Всі мають бути собою - пуштун пуштуном, єврей євреєм, поляк поляком, вірмен вірменом і цього вже достатньо, бути не-українцем не є чимось поганим, збагачує різноманіття культур, а не люди з кризою ідентичности. Бо якщо українці всі, то ніхто не українець.

4) Війна в Афганістані. Я про це вже десь писала, але це інтерв'ю лише підтвердило мою думку. Українці мають вибачитися перед мешканцями Афганістану та вихідцями звідти за свою участь у війні, яка зробила з нормальної країни пекло. Імперія або розширюється, або розпадається. Совок зміг захопити західні землі білорусів та українців, Молдову та балтійські країни під шумок у другій світовій війні. З цим у нас більш-менш відрефлексовано, зрештою, ця війна для нас буквально була братовбивчою, оскільки українці воювали в усіх військах. Але тут складніше, бо тут воювали не прадіди, а діди (відносно мого покоління зумерів), ветерани війни в Афганістані живі та навіть виступали в моїй школі, коли я ще там навчалася, а афганці сильніше відрізняються від нас, ніж балтійці, тому нам важче їх почути та зрозуміти. Тож на цей момент нам варто звернути увагу, бо ми звинувачуємо білорусів та корінні народи росії в співучасті у війні в Україні, але не помічаємо такого ж за собою.

Комі календар (архів 18.01.2023)

     До приходу християнства, колонізації та глобалізації комі використовували свій власний календар. Рік ділився на 9 місяців, кожен місяць репрезентував тварину, популяція якої була на піку: з 22.03 період ведмедя (ком. Ош кад), з 28.04 період оленя (ком. Кӧр кад) з 03.06 період горностаю (ком. Сьӧдбӧж кад), з 05.07 період росомахи (ком. Сан кад), з 10.08 период лося (ком. Йӧра кад), з 05.10 період видри (ком. Вурд кад), з 20.12 період лисиці (ком. Руч кад), з 25.01 період білки (ком. Ур кад), з 22.02 період куниці (ком. Тулан кад). 

    Що цікаво, цей артефакт було перевідкрито було відносно нещодавно і доволі випадково - в 1975 році його знайшов місцевий житель на березі річки Вичеґда.