Орієнтальна мізоґінія російської класики

     Я обожнюю те, яким послідовним у своїй експлуатації Кавказу є Лєрмонтов! 

    З одного боку, він писав мізоґінні тексти, де описував сексуальну експлуатацію північнокавказьких жінок, як от "герой нашого часу" чи поема "уланша" (повний текст, обережно, детальний опис гуртового зґвалтування). 

    А з іншого боку, коли доходило до південного Кавказу, він експлуатував азербайджанський фольклор. Ну, знаєте, російська література стоїть не тільки на зажаханих та підкуплених українських митцях. Вона ще й складається з краденого в інших народів. Бо як здати квартиру, то це ч_рки, але коли красти народний епос, то це вже інше діло. Як ми бачимо, з точки зору російського імперіалізму азербайджанська література може існувати як привласнений фольклор для великоросів, а не як самодостатнє мистецтво для самих же азербайджанців, яке становить загрозу для існування імперії

     Проблема далеко не в тому, що автор брав фольклор чи описував сексуальне насилля. Це робили багато авторів, ті ж брати Ґрімм та Квітка-Основ'яненко відповідно. Проблема у системному ставленні до кавказьких народів, адже не лєрмонтов один так робив. У поемі-казці "Золотий півник" Пушкін змальовує Шамаханську царицю, яка дурить царя Дадона. Тобто гіперсексуалізована азербайджанка (Шамахи - справжнє місто в Азербайджані) збиває з пантелику московита. Чи не бачите ви в цьому типовий мізоґінний орієнталістський троп? Чи не виходить, що кавказька жінка в російській літературі може бути або як жертва сексуального насилля, або як сексуальна загроза для московита-чоловіка, в обох випадках вона не є суб'єктом подій твору, а об'єктом, стихією, яку московит-колонізатор має приборкати. 

    Дивно було б пропонувати кенсилити письменників, які давно померли. Мертві люди не здатні проаналізувати свої помилки, вибачитися та виправити ситуацію. Також дивно буде вивчати твори людей з 19 століття без належних коментарів і контексту, як це роблять в західних країнах, де література також має такі вади, як расизм і колоніалізм. Відповідно, треба зруйнувати образ Пушкіна і Лєрмонтова як ледь не святих російських письменників і подавати як упереджених чоловіків-колонізаторів, які писали і мізоґінні та шовіністські речі у тому числі.