Мова та національна безпека: чи є перетин і як його шукати?

 (есей з круглого столу «Актуальні питання функціонування і розвитку державної мови в Україні»)

Конституція України гарантує вільний розвиток та використання усіх можливих мов, якими розмовляють національні, етнічні та мовні спільноти України, це зазначено у статті 10. Більшість людей цілком собі погоджується, що ця стаття несе позитивні речі: мови корінних народів України мають мати достатньо простору для застосування, щоб на Вікіпедії не довелося редагувати список мертвих мов, а той факт, що ваш знайомий з навчання чи роботи вдома розмовляє іншою мовою, бо походить з мультикультурної чи діаспоральної родини, нікого і не хвилює у більшости випадків. І все ж, вище згадана стаття нерідко піддається критиці через згадку російської мови як тієї, якій гарантується захист розвитку і використання. Що ж не так саме з цією мовою і як наші внутрішні мовні сварки можуть нашкодити державі?

На Заході до недавнього часу Україна в очах переважної кількоти людей була terra incognita – про неї знали майже нічого, окрім, напевно, аварії на ЧАЕС. Чисто статистично такі люди є серед тих, хто ухвалює рішення про фінансову, мілітарну та гуманітарну допомогу Україні. Вони не знають, що в Україні розподіл на україномовні та російськомовні області є наслідком абсолютно випадкового поділу земель, де проживали українці, між московитською імперією в усіх її ітераціях, яка проводила заходи, націлені на лінґвоцид. Це цілком закономірно, адже і в Україні мало хто знає про мовні питання інших країн у подробицях. Тож наші західні партнери можуть не знати про наше питання, але знають, якою проблемою був франкомовний Квебек зі своїми сепаратистами для решти Канади. Чи про те, як франкомовний кантон Юра намагався радикально вирішити питання германізації, бо коли організація під назвою «Визвольний фронт Юри» вимагає незалежности, можна казати, що справи погані. Ну і куди ж без Бельгії, де в 2001 році через мовний бар’єр між працівниками залізниці з франкомовного та нідерландськомовного містечок сталася залізнична аварія, у наслідок якої загинуло 8 людей та підвищилася напруга у суспільстві, де мовне питання стабільно на порядку денному. Тож Україна в очах необізнаних людей може виглядати як потенційно нестабільний регіон, адже існування регіонів компактного проживання людей з вираженою окремішньою мовню ідентичністю створює напругу та нерідко призводить до конфліктів всередині країни. Адже саме цей фактор був спільним в усіх прикладах, на місці французької могла бути будь-яка інша мова, франкофобної змови нема. В наших партнерів цілком може виникнути думка, що потенційно нестабільні країни гроші та зброю краще не постачати – гроші підуть дарма, а зброя може бути використана не там, де мала б.

Нам би дуже хотілося, аби припущення про такий розвиток подій на наших теренах було хибним. Але ми ні від чого не застраховані. Люди з різних регіонів переміщуються Україною, переважно, зі Сходу на Захід. Також в зросійщених регіонах деякі люди вирішують перейти на українську. Нерідко в таких ситуаціях утворюються побутові конфлікти між принципово російськомовними, україномовним та дерусифікованими українцями. Сварки в житті чи в інтернеті можуть стати чудовим ґрунтом для російських ІПСО – буду чесною, маю підозри, що це вже відбується, бо якось надто багато історій про жахливу поведінку україномовних та російськомовних українців і щось підозріло швидко вони розлітаються просторами інтернету. Тож вже зараз з мовним питанням треба працювати, аби Україна не повторила долю Канади, Швейцарії та Бельгії.

Мовні потреби україномовних громадян України є реальними. Зростати у культурі, де усе круте, модне та цікаве розмовляє виключно російською – від популярних співаків до ляльок, від героїв серіалів до інструкцій з використання прасок, дуже важко. А перейти на «некруту» мову ще складніше через пасивно-агресивний тиск з боку суспільства та поп-культури. Але також хибно стверджувати, що зросійщені громадяни не мають травматичного досвіду – російській мові їх навчили батьки, які були свідками того, як ГУЛАГи та Голодомор руйнували їхні родини. В підсумку, процес українізації та дерусифікації має бути діалогом, а не бродінням по граблях із закритими очима, яке неминуче призводить до того, що учасникам боляче в результаті.

Коментар до інтерв'ю Міріам Найєм у Емми Антонюк (архів 11.01.2023)

    Нещодавно вийшло інтерв'ю Міріам Найєм в Емми Антонюк. Воно дуже цікаве, пані Найєм є дуже розумною людиною, тож раджу подивитися повністю. Дивитися було цікаво, але в мене все одно є кілька думок щодо цього. 

1) Хіджаби. Емма Антонюк, наскільки мені відомо, ніколи не була дуже релігійною, особливо мусульманкою. Тож, як мені здається, не їй розмишляти, чи є хіджаб (сам по собі) вибором. Перш ніж жаліти бідних мусульманочок, треба спочатку побувати в їхній шкурі. Чи хоча б сприймати їх як самостійних свідомих людей. 

2) Маріам Найєм явно переоцінює шкоду від наших срачів. Срачі є усюди. Американці сваряться щодо абортів і расизму, турки сваряться щодо традиційних цінностей та кемалізму, поляки сваряться щодо Дуди, біженців та абортів, латвійці сваряться щодо росіян та продуктів їхньої діяльности, молдовани сваряться щодо пані Санду та електропостачання, білоруси сваряться щодо лукашенка, опозиції й ВКЛ, срачів нема тіки в Туркменістані та Північній Кореї, бо там взагалі срака зі свободою слова. Срачі - ознака живого суспільства. 

3) Щодо титульної нації. Я цілком за те, аби Україна була мультикультурною та навіть мультинаціональною. В нас багато різних груп і багато різних людей. Якщо люди мають однакові базові права, то групи людей не можуть мати однакові культурні права в силу того, що вони всі різні і мають різні потреби. У нас є корінні народи, у нас є діаспори - трудові мігранти, біженці від бойових дій та стихійних лих, нащадки депортантів, креольські культури та роми/цигани, яких важко віднести до чогось з цього. У них різні ситуації, різна чисельність та різні потреби. Тому не можна ставитися до пуштунів/афганців та кримських татар (груп, а не особистостей) однаково, бо тоді чиїсь потреби будуть незадоволеними. Але в першу чергу треба прийняти той факт, що даремно боротися з ксенофобією, поки самі українці відчувають, що їхні мова та культура під загрозою. Спочатку треба подолати цю проблему, а потім вже працювати над іншими. До того ж, не варто робити з представників інших народів українців. Всі мають бути собою - пуштун пуштуном, єврей євреєм, поляк поляком, вірмен вірменом і цього вже достатньо, бути не-українцем не є чимось поганим, збагачує різноманіття культур, а не люди з кризою ідентичности. Бо якщо українці всі, то ніхто не українець.

4) Війна в Афганістані. Я про це вже десь писала, але це інтерв'ю лише підтвердило мою думку. Українці мають вибачитися перед мешканцями Афганістану та вихідцями звідти за свою участь у війні, яка зробила з нормальної країни пекло. Імперія або розширюється, або розпадається. Совок зміг захопити західні землі білорусів та українців, Молдову та балтійські країни під шумок у другій світовій війні. З цим у нас більш-менш відрефлексовано, зрештою, ця війна для нас буквально була братовбивчою, оскільки українці воювали в усіх військах. Але тут складніше, бо тут воювали не прадіди, а діди (відносно мого покоління зумерів), ветерани війни в Афганістані живі та навіть виступали в моїй школі, коли я ще там навчалася, а афганці сильніше відрізняються від нас, ніж балтійці, тому нам важче їх почути та зрозуміти. Тож на цей момент нам варто звернути увагу, бо ми звинувачуємо білорусів та корінні народи росії в співучасті у війні в Україні, але не помічаємо такого ж за собою.

Російська - це фіно-угорська мова: розбираємо тонкощі. (архів 04.02.2023)

 Я надто часто бачу маячню про те, що російська мова фіно-угорська, татарська, монгольська і яка завгодно, але не слов'янська. І це абсолютно безсенсовне твердження. 

    Це - чері-пікінг, виривання певних фактів задля доведення своєї тези та ігнорування фактів, які цю тезу спростовують. 

    Македонська та болгарська мають артиклі, чого не має жодна инша слов'янська мова. Це набагато важливіша особливість, ніж патерни питомих слів та запозичень. До речі, "дякую" - германізм, а "спасибі" - слов'янське слово) 

    Але перш ніж стверджувати, що російська мова є тюркською, треба б подивитися на самі тюрські та фіно-угорські мови. Слов'янські мови належать до флективних, це значить, що до основи слова приєднуються суфікси і самі по собі суфікси нічого не означають. Суфікси дуже різноманітні та залежать від контексту. Аглютинативні мови (тюрк. і ф.-угор.) працюють схоже, але не так: основа рідко змінюється при додаванні суфіксів і конкретний суфікс завжди означає одне і те ж. 

    Різниця між цими типами мов на прикладі укр., рос., пл., лит. і азер. в картинках:

    Якщо казати про велику кількість запозичень в російській, то це не відіграє жодної ролі. В англійській лише 30% питомої германської лексики, більше 60% - запозичення з французької та латині (їх майже порівну), романських мов (детальніше). Чи робить це англійську мову романською, а не германською? Звісно ж ні, бо ми знаємо, що ці запозичення прийшли в неї в певний момент і так було не завжди. А також ми знаємо, що англійська зберегла характерну для германських мов структуру. Тож кількість запозичень не є вирішальним чинником. 

    І все ж, проблема не в мовознавстві. Абсолютно безпідставно українці намагаються "виписати" росіян зі слов'ян та наректи якимись фіно-татарами. Тут постають дві проблеми. По-перше, люди не розуміють різницю між мовною та етнічною групою. В етногенезі українців брали участь кримські татари і українські чемериси - марійці, які в 16 ст. втекли від війн в річ посполиту і до 19 ст асимілювалися з українцями. Тож хто знає, можливо, вашим пра-пра-батьком є син асимільованого чемериса та кримської татарки, а ви оце ось несете маячню про росіян. По-друге, тюрк чи фіно-угр - не образливі слова. Воїни кримськотатарського походження їздять на фінській, естонській і турецькій техніці, яка заправлена безкоштовною азербайджанською нафтою. Мовна група (навіть етнічна) не робить людину поганою чи хорошою. Росіяни є слов'янами і поганими, це не взаємовиключення. Якщо думати, що вони є такими жорстокими та безвідповідальними через якихось татар чи фіно-угрів, то можна скатитися до найпримітивнішого нацизму.

    Ну і трохи порозважаємося етимологією українських слів з "гороху":

• Килим - аз. крим.-тат. тур. kilim «килим» походить, очевидно, від перс. kiläm (kelim, gelim) «килим без ворсу»;Лелека - тур. крим.-тат. läiläk «лелека», аз. lejläk, кирг. leklek, каз. läjlek зводяться до перс. leklek, яке походить від ар. laklak «тс.»звуконаслідувального походження;
• Локшина - тат. каз. уйг. lakča «локшина; дрібні шматки тіста, зварені в бульйоні», чув. läškä виводяться від перс. lakče, lakše;
• Тавро - тур. tuğra (tūra) «монограма султана», дтюрк. tuγraγ «монограма, печатка хана;
• Торба - тур. крим.-тат. torba «мішок», аз. тат. туркм. торба, тур. [tobra] «тс.» споріднені з крим.-тат. ног. дорба «торбина», кирг. торбо «торбина для зерна»;
• Тютюн - тур. tütün «тютюн, дим» споріднене з аз. туркм. крим.-тат. ту‌ту‌н «тс.», каз. чаг. уйг. тутун «дим», пов’язаними з тур. уйг. tüt «курити»;
• Кавун - тур. kavun (kaun) «диня», як і тат. каз. каун «кавун; диня», уйг. чаг. коғун, кавун «диня», узб. ковун, ног. кавын «тс.», чув. кавӑн «гарбуз», походить від ар. ḳavun «диня»;
• Майдан - тат. кипч. каз. туркм. maidan «вільне, рівне місце», крим.-тат. mäidan «тс.», тур. meidan «арена, площа; відкрите місце» походить від перс. mejdan «площа, арена» або від ар. maydan «віддаль; обсяг, царина; місце для гри», пов’язаного з дієсловом madda «тягти, тягтися, простягатися»; 
• Отара - крим.-тат. ота‌р «паша; гурт овець» походить від от- «трава», спорідненого з кирг. отор «далеке від аулу пасовисько», туркм. отар «вигін, пасовисько», башк. утар «хутір»;
• Чабан - тур. c‌oban «пастух», крим.-тат. чобан «тс.» походять від перс. šubān «тс.»;
• Хабар - запозичення з арабської мови за посередництвом турецької (тур. haber «повідомлення, вістка, новина»);
• Терези - тур. terazi «терези» (ст. terezi), аз. тǝрǝзи, кирг. тараза, узб. тарози, кипч. tarazu, кар. таразу, телеут. тäрäзі походять від перс. tärāzu «тс.»; 

    В підсумку, у погоні за унікальністю та окремішністю важливо не ступити на слизьку стежинку псевдолінгвістики та псевдоетнографії, адже невігластво та неграмотність не робить нікому честі.

тґ канал