Мова та національна безпека: чи є перетин і як його шукати?

 (есей з круглого столу «Актуальні питання функціонування і розвитку державної мови в Україні»)

Конституція України гарантує вільний розвиток та використання усіх можливих мов, якими розмовляють національні, етнічні та мовні спільноти України, це зазначено у статті 10. Більшість людей цілком собі погоджується, що ця стаття несе позитивні речі: мови корінних народів України мають мати достатньо простору для застосування, щоб на Вікіпедії не довелося редагувати список мертвих мов, а той факт, що ваш знайомий з навчання чи роботи вдома розмовляє іншою мовою, бо походить з мультикультурної чи діаспоральної родини, нікого і не хвилює у більшости випадків. І все ж, вище згадана стаття нерідко піддається критиці через згадку російської мови як тієї, якій гарантується захист розвитку і використання. Що ж не так саме з цією мовою і як наші внутрішні мовні сварки можуть нашкодити державі?

На Заході до недавнього часу Україна в очах переважної кількоти людей була terra incognita – про неї знали майже нічого, окрім, напевно, аварії на ЧАЕС. Чисто статистично такі люди є серед тих, хто ухвалює рішення про фінансову, мілітарну та гуманітарну допомогу Україні. Вони не знають, що в Україні розподіл на україномовні та російськомовні області є наслідком абсолютно випадкового поділу земель, де проживали українці, між московитською імперією в усіх її ітераціях, яка проводила заходи, націлені на лінґвоцид. Це цілком закономірно, адже і в Україні мало хто знає про мовні питання інших країн у подробицях. Тож наші західні партнери можуть не знати про наше питання, але знають, якою проблемою був франкомовний Квебек зі своїми сепаратистами для решти Канади. Чи про те, як франкомовний кантон Юра намагався радикально вирішити питання германізації, бо коли організація під назвою «Визвольний фронт Юри» вимагає незалежности, можна казати, що справи погані. Ну і куди ж без Бельгії, де в 2001 році через мовний бар’єр між працівниками залізниці з франкомовного та нідерландськомовного містечок сталася залізнична аварія, у наслідок якої загинуло 8 людей та підвищилася напруга у суспільстві, де мовне питання стабільно на порядку денному. Тож Україна в очах необізнаних людей може виглядати як потенційно нестабільний регіон, адже існування регіонів компактного проживання людей з вираженою окремішньою мовню ідентичністю створює напругу та нерідко призводить до конфліктів всередині країни. Адже саме цей фактор був спільним в усіх прикладах, на місці французької могла бути будь-яка інша мова, франкофобної змови нема. В наших партнерів цілком може виникнути думка, що потенційно нестабільні країни гроші та зброю краще не постачати – гроші підуть дарма, а зброя може бути використана не там, де мала б.

Нам би дуже хотілося, аби припущення про такий розвиток подій на наших теренах було хибним. Але ми ні від чого не застраховані. Люди з різних регіонів переміщуються Україною, переважно, зі Сходу на Захід. Також в зросійщених регіонах деякі люди вирішують перейти на українську. Нерідко в таких ситуаціях утворюються побутові конфлікти між принципово російськомовними, україномовним та дерусифікованими українцями. Сварки в житті чи в інтернеті можуть стати чудовим ґрунтом для російських ІПСО – буду чесною, маю підозри, що це вже відбується, бо якось надто багато історій про жахливу поведінку україномовних та російськомовних українців і щось підозріло швидко вони розлітаються просторами інтернету. Тож вже зараз з мовним питанням треба працювати, аби Україна не повторила долю Канади, Швейцарії та Бельгії.

Мовні потреби україномовних громадян України є реальними. Зростати у культурі, де усе круте, модне та цікаве розмовляє виключно російською – від популярних співаків до ляльок, від героїв серіалів до інструкцій з використання прасок, дуже важко. А перейти на «некруту» мову ще складніше через пасивно-агресивний тиск з боку суспільства та поп-культури. Але також хибно стверджувати, що зросійщені громадяни не мають травматичного досвіду – російській мові їх навчили батьки, які були свідками того, як ГУЛАГи та Голодомор руйнували їхні родини. В підсумку, процес українізації та дерусифікації має бути діалогом, а не бродінням по граблях із закритими очима, яке неминуче призводить до того, що учасникам боляче в результаті.