Нещодавно вийшло інтерв'ю Міріам Найєм в Емми Антонюк. Воно дуже цікаве, пані Найєм є дуже розумною людиною, тож раджу подивитися повністю. Дивитися було цікаво, але в мене все одно є кілька думок щодо цього.
1) Хіджаби. Емма Антонюк, наскільки мені відомо, ніколи не була дуже релігійною, особливо мусульманкою. Тож, як мені здається, не їй розмишляти, чи є хіджаб (сам по собі) вибором. Перш ніж жаліти бідних мусульманочок, треба спочатку побувати в їхній шкурі. Чи хоча б сприймати їх як самостійних свідомих людей.
2) Маріам Найєм явно переоцінює шкоду від наших срачів. Срачі є усюди. Американці сваряться щодо абортів і расизму, турки сваряться щодо традиційних цінностей та кемалізму, поляки сваряться щодо Дуди, біженців та абортів, латвійці сваряться щодо росіян та продуктів їхньої діяльности, молдовани сваряться щодо пані Санду та електропостачання, білоруси сваряться щодо лукашенка, опозиції й ВКЛ, срачів нема тіки в Туркменістані та Північній Кореї, бо там взагалі срака зі свободою слова. Срачі - ознака живого суспільства.
3) Щодо титульної нації. Я цілком за те, аби Україна була мультикультурною та навіть мультинаціональною. В нас багато різних груп і багато різних людей. Якщо люди мають однакові базові права, то групи людей не можуть мати однакові культурні права в силу того, що вони всі різні і мають різні потреби. У нас є корінні народи, у нас є діаспори - трудові мігранти, біженці від бойових дій та стихійних лих, нащадки депортантів, креольські культури та роми/цигани, яких важко віднести до чогось з цього. У них різні ситуації, різна чисельність та різні потреби. Тому не можна ставитися до пуштунів/афганців та кримських татар (груп, а не особистостей) однаково, бо тоді чиїсь потреби будуть незадоволеними. Але в першу чергу треба прийняти той факт, що даремно боротися з ксенофобією, поки самі українці відчувають, що їхні мова та культура під загрозою. Спочатку треба подолати цю проблему, а потім вже працювати над іншими. До того ж, не варто робити з представників інших народів українців. Всі мають бути собою - пуштун пуштуном, єврей євреєм, поляк поляком, вірмен вірменом і цього вже достатньо, бути не-українцем не є чимось поганим, збагачує різноманіття культур, а не люди з кризою ідентичности. Бо якщо українці всі, то ніхто не українець.
4) Війна в Афганістані. Я про це вже десь писала, але це інтерв'ю лише підтвердило мою думку. Українці мають вибачитися перед мешканцями Афганістану та вихідцями звідти за свою участь у війні, яка зробила з нормальної країни пекло. Імперія або розширюється, або розпадається. Совок зміг захопити західні землі білорусів та українців, Молдову та балтійські країни під шумок у другій світовій війні. З цим у нас більш-менш відрефлексовано, зрештою, ця війна для нас буквально була братовбивчою, оскільки українці воювали в усіх військах. Але тут складніше, бо тут воювали не прадіди, а діди (відносно мого покоління зумерів), ветерани війни в Афганістані живі та навіть виступали в моїй школі, коли я ще там навчалася, а афганці сильніше відрізняються від нас, ніж балтійці, тому нам важче їх почути та зрозуміти. Тож на цей момент нам варто звернути увагу, бо ми звинувачуємо білорусів та корінні народи росії в співучасті у війні в Україні, але не помічаємо такого ж за собою.
Немає коментарів:
Дописати коментар